Фінансово-економічні механізми стимулювання низьковуглецевих технологій в органічному землеробстві в умовах євроінтеграції

Кліматичні зобов’язання Європейського Союзу (ЄС) та євроінтеграційний курс України визначають необхідність формування дієвих фінансово-економічних інструментів декарбонізації аграрного сектору. Метою статті є систематизація фінансово-економічних механізмів стимулювання низьковуглецевих технологій в органічному землеробстві на основі вивчення досвіду ЄС та визначення перспектив їх адаптації в Україні. Методологія дослідження охоплює використання монографічного та статистично-економічного методу, узагальнення та систематизації, а також здійснення порівняльного аналізу. Дані для дослідження зібрано із офіційних регламентів та стратегічних документів ЄС, аналітичних звітів Європейської Комісії та Європейського агентства з охорони довкілля, а також статистичних джерел Eurostat і FiBL/IFOAM. У статті виділено чотири групи фінансово-економічних механізмів стимулювання низьковуглецевих технологій: прямі виплати та субсидії; ринкові інструменти; фіскальні стимули; кредитно-інвестиційні інструменти. Теоретичним підґрунтям такої класифікації є концепція компенсації ринкового провалу, притаманного виробництву екосистемних послуг, а її практичним втіленням – комплекс критеріїв якості QU.A.L.ITY, які нині формують мінімальний стандарт для всіх інструментів стимулювання. Додатково розглянуто ризики подвійного фінансування при поєднанні еко-схем Спільної аграрної політики (САП) і сертифікатів CRCF та шляхи їх усунення. Результати дослідження свідчать, що в межах САП ЄС сформовано розгалужену систему фінансової підтримки, значна частка бюджету якої спрямовується на добровільні екологічні та кліматичні заходи. Для України, як держави-кандидата на вступ до ЄС, розглянуті інструменти формують практичний орієнтир для розбудови національної системи стимулювання низьковуглецевого розвитку органічного землеробства. Наявна вітчизняна кредитно-інвестиційна інфраструктура створює технічні передумови для запровадження цільових «зелених» кредитних продуктів, однак потребує доповнення інструментами ринкового та фіскального типу, гармонізованими з підходами CRCF та досвідом побудови еко-схем САП. Результати цього дослідження будуть корисними для органів державної влади, наукових установ та експертної спільноти, задіяних у розробленні національної стратегії підтримки органічного і низьковуглецевого виробництва.