Тренди у сфері соціального захисту населення в умовах війни

В умовах війни соціальна політика набуває особливого значення, оскільки має забезпечити підтримку внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, сімей загиблих, осіб з інвалідністю та інших соціально вразливих груп. Мета статті – розкрити практичні аспекти здійснення соціального захисту населення в Україні та надати пропозиції щодо напрямів його удосконалення з врахуванням реалій сьогодення. Методологічна основа дослідження представлена комплексом наступних методів: аналіз і синтез, структурно-функціональний підходи, порівняльний і статистичний аналіз, метод узагальнення, графічний і табличний методи. У статті розкрито особливості реалізації соціального захисту населення в сучасних умовах. Аналіз динаміки та структури видатків Державного бюджету України на соціальне забезпечення у 2020-2024 рр. дозволив виявити тенденцію до зростання абсолютних обсягів фінансування за одночасного зменшення їх питомої ваги в структурі бюджетних видатків держави. Така ситуація є наслідком переорієнтації фінансових ресурсів на потреби національної безпеки та оборони, водночас держава вважає своїм пріоритетом виконання соціальних зобов’язань перед населенням. Державна підтримка внутрішньо переміщених осіб, соціальні виплати малозабезпеченим сім’ям, особам з інвалідністю, ветеранам війни та родинам загиблих в сукупності формують системотворчу основу соціального захисту в умовах повномасштабної війни. В той же час, у сфері соціального захисту відбулися інституційні зміни, пов’язані з передачею функцій адміністрування значної кількості державних соціальних допомог і соціальних стипендій до Пенсійного фонду України. Дослідники оцінили вплив цієї реформи на процеси призначення та виплати допомог, доступність соціальних сервісів, рівень централізації управління та цифровізації соціальної сфери. Результати дослідження свідчать, що концентрація адміністрування соціальних виплат у Пенсійному фонді України сприяє підвищенню прозорості, скороченню строків обробки заяв, розширенню каналів звернення громадян та формуванню єдиного інформаційного простору отримувачів соціальної допомоги, водночас зберігаючи потенційні ризики організаційного й фінансового характеру. В підсумку, у статті обґрунтовано напрями удосконалення системи соціального захисту населення в Україні в умовах реалій сьогодення.