Витрати на культуру як індикатор фіскальної політики: емпіричне дослідження бюджетних обмежень і динаміки державного боргу в європейських країнах

Державні витрати на культуру відображають відданість суспільства збереженню спадщини, сприянню творчості та соціальній єдності. Незважаючи на свою важливість, витрати на культуру часто стають ціллю для скорочення в періоди фіскального стресу або економічного спаду, оскільки уряди перерозподіляють ресурси на більш пріоритетні сфери. У цьому дослідженні використовуються дані бази Євростату щодо європейських країн, щоб дослідити взаємозв’язок між державними витратами на культурні послуги та станом державного бюджету. Стаття має на меті оцінити, чи збільшуються інвестиції в культуру під час фінансового профіциту чи непропорційно страждають у періоди високого державного боргу та бюджетних обмежень. Економетричний підхід цього дослідження ґрунтується на регресії панельних даних, доповненій іншими статистичними тестами, що вивчають взаємозв’язок між витратами на культуру та фіскальними змінними, такими як баланс загального державного управління та співвідношення боргу до ВВП. Особлива увага приділяється країнам із високим рівнем державного боргу, щоб оцінити, чи є інвестиції в культуру пріоритетними порівняно з витратами на інші сфери. Результати дослідження свідчать, що витрати на культуру вважаються основними, і уряди, навіть незважаючи на економічні потрясіння, віддають їм пріоритет через їх більш загальний внесок у соціальне забезпечення та культурний капітал. У той же час, культурні бюджети можуть бути негнучкими, щоб активно реагувати на макроекономічні умови та зменшувати потенціал культурних інвестицій як інструмента відновлення економіки під час рецесії. Стаття пропонує ширші докази щодо фіскальної політики та державних інвестицій, які політики та інші зацікавлені сторони можуть використовувати для розробки стратегій, які, навіть у періоди економічної невизначеності, захищають культурне фінансування для довгострокових суспільних вигод.