Санація та банкрутство кредитних спілок: національні особливості та досвід економічно розвинутих країн

Пандемія COVID-19 та повномасштабна війна призвели до численних викликів у діяльності кредитних спілок, серед яких домінантними є ризик банкрутства, пошук джерел фінансування санації, проблеми безболісного виходу з ринку та ефективного здійснення ліквідаційної процедури для якнайповнішого задоволення вимог кредиторів. Метою статті є ідентифікація особливостей фінансової санації та припинення діяльності кредитних спілок як юридичних осіб у добровільному та примусовому порядку в умовах режиму воєнного стану в Україні. Для досягнення цієї мети в роботі на основі аналітичного оцінювання статистичних даних глобальних, загальноєвропейських і вітчизняних трендів розвитку кредитної кооперації визначено детермінанти, що зумовлюють відповідну динаміку, а також розкрито законодавчі аспекти фінансової санації та банкрутства кредитних спілок в Україні. Крім того, проведено компаративний аналіз передового зарубіжного досвіду здійснення правових процедур санації та банкрутства кредитних спілок через призму його потенційної імплементації в Україні. Результати дослідження свідчать, що на противагу світовому піднесенню кредитної кооперації, у Європі й Україні відбуваються процеси, які стримують або й зменшують масштаби діяльності кредитних спілок. В українському законодавстві правові норми щодо порядку та особливостей здійснення фінансового оздоровлення кредитних спілок прописані доволі поверхнево, без належної конкретизації. Натомість, на відміну від інших суб’єктів господарювання, кредитні спілки є кооперативними фінансовими установами, що належать їхнім членам, і ця особлива риса значно ускладнює процес реструктуризації їхніх боргів та обмежує можливості доступу до зовнішніх джерел фінансування, таких як міжнародні ринки капіталу або інвестори. Як свідчить зарубіжний досвід санації, банкрутства і виходу кредитних спілок з ринку ключовими детермінантами ефективності цих процесів є державна фінансова підтримка за антикризовими програмами, законодавча регламентація спрощеної моделі банкрутства, запровадження системи раннього втручання, створення консолідованих фондів взаємодопомоги та загальнонаціонального фонду гарантування вкладів, а також інноваційні підходи до управління ризиками з використанням діджитал-технологій.